Працелюбність vs працеголізм

Уявіть собі Петра, який працює менеджером в IT компанії і любить працювати понаднормово. Він керує трьома командами і має декількох замовників, з якими регулярно контактує. Працює з 10 до 18, але зазвичай іще декілька годин вночі, через різні часові пояси з іншими членами команди. Іноді й на вихідних, тому загалом виходить 60 годин на тиждень. Близькі люди казали, що варто було б берегти себе і менше працювати, але, здається, у нього все добре з перемиканням в режим відпочинку, він встигає і з сім'єю провести час, і добре поспати. Пройшов чекап в лікарні і не виявив жодних складнощів.

І уявіть собі Василя, який працює senior-програмістом. Робочий день з 9 до 17. Попри це, він часто працює понад норму. Він відповідає за критично важливу частину проєкту, і якщо вона "впаде", то це призведе до значних грошових втрат. Часом бувають"складні" стосунки з керівником. Хоч він і працює 40-45 годин на тиждень, але часто моніторить логи, перевіряє повідомлення в slack та витрачає чимало часу на вивчення нових технологій. Пройшов чекап, має складнощі зі здоров'ям.

Здається, що той, хто працює більшу кількість годин, матиме проблеми зі здоров'ям. То неправда. Матиме проблеми той, у кого складнощі з абстрагуванням від роботи.

Раніше я з цієї картинки не сміявся, бо в реальності життя десь таке й було.

***

Що поганого?

HBR провели дослідження, в якому 763 працівники пройшли опитування, а потім — медичний огляд. Вони ставили питання на кшталт "Я відчуваю провину, коли не зайнятий роботою“ та „Я ставлю собі "жорсткі" дедлайни" і оцінили ризики захворіти на діабет або серцево-судинні хвороби (зробили фізичні виміри тіла, зібрали дані про тригліцериди, кров'яний тиск та холестерин)

З'ясували, що кількість робочого часу не впливає на здоров'я. А от надмірна захопленість — так. Ті, що мали надокучливі думки про роботу, частіше скаржилися на здоров'я, проблеми зі сном, емоційне виснаження, ніж ті, що лише подовгу працювали.

Той, хто працює більше, але в інший час може розслабитися і відключитися від задач — гарно спить і швидко відновлюється та прокидається вранці бадьорим. Як Петро.

Той, кому важко не працювати — відчуває неспокій, румінує (роздумує про справи), коли не працює. Як Василь. А це породжує хронічний стрес, який призводить до зношування тіла.

Щоб впоратися зі стресом, організм активує певні системи (серцево-судинну, нейроендокринну). Скажімо, перед важливим дедлайном збільшується кількість гормонів стресу (кортизолу), протизапальних молекул, та підвищується артеріальний тиск. Після того як "небезпека" (дедлайн) минула, вони повертають до початкових рівнів, так званих "референтних значень". Коли є хронічний стрес, то "референтні значення" зсуваються до вищих порогів. І тоді може, приміром, підвищитися артеріальний тиск, з'явитися гастрит або ж деформування м'язів (особливо комірної зони), і спина буде боліти при певних позиціях тіла.

До речі, оскільки стрес є хронічним, то людина навряд чи скаже, що "відчуває стрес", адже організм звикає до такого стану, здається, що так і має бути. Це як довгий час добиратися до роботи - 1-2 години транспортом, і вже забути, як це - жити за 10 хв. пішки. В цьому і є основна небезпека.

Працелюб vs працеголік

xxx: Я сьогодні впіймав момент, коли потрібно перестати кодити і лягати спати.

ххх: Це момент, коли, відповідаючи комусь в соцмережі, я речення закінчував «;», перечитував, не знаходив помилок і відправляв. Край. (с) баш

Я думаю, що всіх, хто багато працює, можна розділити на 2 категорії: працеголіки, та працелюби.

Працелюб - це людина яка:

1. Працює надмірно. Більшу кількість годин, ніж інші.
2. Отримує задоволення від роботи. Людина бачить роботу як важливу та отримує від неї задоволення. Від виконання задач в кров поступає дофамін і людина відчуває кайф. Людей з протилежною якістю часто можна спостерігати в державних установах: згаслі очі й таке враження, що їм байдуже.

Працеголік - це людина, яка:

1. Працює надмірно. Як і працелюб
2. Отримує задоволення від роботи. Як і працелюб.
3. Надмірно захоплена думками про роботу, їй складно абстрагуватися від неї. З якихось причин людину відвідують надокучливі думки про справи, і тому їй складно "відключитися", відпустити контроль і повністю розслабитися ((с) Трифакторна модель Authors Spence and Robbins, 1992)

Тобто працелюбністьь - це лише багато роботи з задоволенням, а працеголізм — це ще й складність відірватися від роботи, вона "захоплює" весь час.

До речі, дослідники кажуть, що насолода від роботи пом'якшує негативні наслідки трудоголізму для здоров'я, але не прибирає їх.

Що означає надмірна захопленість думками?

Складність абстрагуватися від роботи — це головний елемент синдрому працеголіка. Полягає він у тому, що людину не полишають думки про роботу.

Тому важко віддатися повністю іншій діяльності. Наприклад, коли їдеш в авто, їси, приймаєш душ, бігаєш, цілуєшся — весь час думаєш про справи. В голові постійно крутяться думки про незавершені справи, плани, народжуються ідеї.

Я колись полюбляв біг, тому що це мій перший досвід, коли я повністю відключався від думок. Неймовірне перезавантаження. Це були мої перші кроки усвідомлення синдрому працеголізму.

Людина може навіть забувати про свої потреби

У неї внутрішній процесор працює за програмою "Відпочинеш, коли зробиш всі справи". Лише от "всі" — термін розмитий, і тому список задач рідко буває пустий.

Як ви пам'ятаєте, то працелюб і працеголік отримують задоволення від роботи. Лише працеголік отримує 80% всього задоволення з роботи, а інші справи для нього погано зрозумілі.

Я, як колишній працеголік, від фізичних занять (йога, танці) постійне задоволення почав отримувати лише як рік.

Перша сфера, окрім роботи, якою захопився, був хайкінг (піші походи в гори), а потім — подорожі в інші країни. Пам'ятаю як сьогодні подорож грецькими островами. Ммм, тепла прозора вода, гірос (місцева шаверма). Ці активності стали такими, що я вже не лише на годину, а на цілий тиждень міг забути про турботи.

Працеголік не дозволяє собі відпочити доки не втомиться вкрай. І тому часто спрацьовує програма "Коли руку на мишці важко тримати — вирубайся". Пам'ятаю, як одного разу так втомився, що закрив очі і заснув на робочому місці.

***

Механізм працеголізму

Найпростіше цикл робота-відпочинок можна зобразити ось так.

Доволі просто, але лише на перший погляд. Тому що це лише зовнішні прояви, те, що видно з поведінки.

Основна робота сучасних психологів, коучів та психотерапевтів - звертати увагу на те, що сховано від погляду. Тобто, на внутрішній світ.

Людина, що не має симптомів працеголізму, всередині під час відпочинку переживає відчуття, які називає приємними. Гордість від того, що зроблено, радість від нової активності, сум щодо того, що не вдалося зробити, спокій і умиротворення.

Сум, до речі, дуже гарне відчуття, саме сумуючи, людина найкраще рефлексує і вчитися на своїх помилках.

Що ж відбувається всередині з працеголіком? Основні відчуття — це тривога та провина.

Далі мова піде про те, чому так слкалося, що людина тривожиться і виниться, коли не працює.

Корені працеголізму

В культурі є речі соціально прийнятні і те, що соціум засуджує. Пиячити, грабувати, ходити голим по вулиці та байдикувати — це не ок. А от вітатися, приємно пахнути та багато працювати — це ок. Тобто, є речі, які сприяють розвитку певної парадигми в культурі, а є — які її руйнують. На сьогодні роботодавцю вигідно мати людей, що присвячують вільний час роботі: це сприяє парадигмі капіталізму.

Зміни в культурі

Але так було не завжди. В Європі середньостатистична людина до 16-го століття (якщо відкинути часи Римської імперії) працювала не так вже й багато. Як писав марксист Поль Лафарг, на вихідні і свята відводилося близько чверті часу. Так й зараз це можна спостерігати в селах, де залишився традиційний уклад життя. А от починаючи з 16-го століття, в Європі значно змінився соціально-економічнийуклад та "весь моральний кодекс і стала набирати попуярність філософія стоїцизму." (каже філософ Андрій Баумейстер). Вона і поклала основу любові до дисципліни та праці. Про це я писав у окремій статті історія працеголізму,

Саме так в західній культурі. Якщо поглянути на східну культуру, то там інший уклад життя . Вперше коли відвідав Тайланд, то здивувався ставленню тайців до роботи: більшість людей працює рівно стільки, скільки потрібно щоб попоїсти і одягнутися. Баста.

Пам'ятаю як одного разу до вілли приїхали працівники зробити дрібний ремонт. За весь день вони працювали години 3, і то неспішно. А підприємництвом в курортних місцинах частіше займаються вихідці з СНГ, ніж тайці.

European out-of-offices: “I’m away camping for the summer. Email again in September”

American out-of-offices: “I have left the office for two hours to undergo kidney surgery but you can reach me on my cell anytime”

— Samuel Pollen (@samuel_pollen) April 30, 2021

У західній же культурі тих, хто "байдикує", соромлять. Культура пронизана любов'ю до роботи: "Бджола мала, а й та працює.", "Без роботи день роком стає", "Без труда нема плода" та ще безліч прислів'їв..

***

Дитинство, я до тебе йду

Якщо говорити мовою психології — то корені схильності до працеголізму слід шукати в дитинстві.

Школа — це перша робота. Що є схожого:

• чіткий графік;
• винагорода через оцінки.

Що відмінного:

• з роботи можна звільнитися, зі школи — ні;
• на роботі можна не працювати понаднормово, а в школі якщо відправлять до репетитора чи в музичну школу — то мусиш ходити

Так ще й батьки також намагаються зайняти весь вільний час дитини корисною діяльністю: гуртки, репетитори, змагання, читання — лише щоб вони менше відволікали від роботи та інших клопотів. І батькам спокійніше, бо шанс, що дитина буде підготовлена до життя, значно вищий, і їх вона не смикає. "Школа потрібна дорослим" — про це писав у своєму культовому ессе Пол Грем). Зробив справу — отримай нову.

Висновок: найглибші корені дерева "працеголізм" лежать глибоко в культурі та дитинстві.

Далі опишу його гілки, більш видимі і які проявляються "тут і зараз"

***

Культура компанії

Буває таке, що в компанії прийнято працювати багато. Керівник працеголік, і підлеглих заохочує працювати овертайм, і яку людини всередині є зернятко "працеголізм", то воно швидко проростає, якщо його поливати:

• "Так рано, а ти вже додому? Зрозуміло".
• "Проект горить, можеш до понеділка завершити?" - кажуть в п’ятницю ввечері.

Відчуття провини

Якщо не вгадав з естімейтом (оцінкою строку на виконання задачі), бачиш що не встигаєш, то щоб не відчувати провини, простіше довше попрацювати.

Це ж справді важко - піти до керівника чи замовника,сказати, що промахнувся з оцінкою і впіймати на собі несхвальний погляд.

Ще може бути відчуття провини, коли береш відпустку в момент, як на роботі "аврал" (а на роботі може бути аврал дуже часно, до речі).

Або навіть в обід складно полежати на дивані, якщо в цей час колеги напружено працюють. Та ж саме провина.

Страх звільнення

Буває, що косяк за косяком, то є вже ризик звільнення. І може це і не правда, можливо, до помилок в компанії ставляться лояльно, ніхто ж від них не застрахований. Але мозок б'є тривогу. Бо звільнення — це маленька смерть, лише соціальна. Потрібно більше попрацювати, щоб уникнути такого удару по самооцінці.

Страх відстати

Страшно бути незатребуваним на ринку праці. Щоб уникнути цього — потрібно постійно вдосконалюватися. Тому людина може не так багато присвячувати часу роботі, а значно більше слідкувати за трендами, вивчати нові підходи і вчитися.

А ще, коли навколо лише й говорять про нові підходи (колись це були аджайл, custdev, vue, scala) — то відчуваєш себе в самому кінці каравану. Потрібно наздоганяти.

Коли працював програмістом, то вивчав всі нові технології. Я думав, що зможу завжди бути на передовій, але в якийсь момент розчарувався і зрозумів: технології з'являються швидше, ніж я встигаю їх вивчати. І так буде ще довго. Це було одним із аргументів переходу в сферу роботи "людина-людина", де темп нижчий.

Від неприємного, до приємного

У працеголіка формується стійкий патерн "втікати" в роботу, якщо в якійсь з інших сфер (тіло, здоров'я, стосунки, сенси) виникли складнощі.

Якщо хвилюють питання про майбутнє, то можна попрацювати. Є люди які "заїдають" тривогу, а є які "запрацьовують". Хтось грає в WoW чи доту, комусь новий сезон серіалів подавай, а комусь — писати код, малювати діаграми Ганта, робити прототипи, чи складати комерційні пропозиції.

Якщо виникли складнощі в стосунках, то буває простіше затриматися на роботі й уникнути неприємних розмов. Шкода, що на карантині ця фіча не працює. Зате є навушники, в яких нічого не чутно.

Проблема в тому, що таким чином підкріплюється поведінка заміщення неприємних справ приємними.

Як виглядає цикл заміщення?

1. Думаю про задачу ("Сходити в лікарню - перевірити нирки-серце-шлунок, які давно турбують", "Почати займатися спортом\танцями тощо, давно ж висить в списку справ", "Розрулити неясність з колегою", "Проговорити з близькою людиною про розбіжності", "Прийняти рішення, коли і куди у відпустку")
2. Вона викликає дискомфорт. Ну не хочеться цим займатися, там — неприємно.
3. Іду працювати.
4. Відчуваю полегшення. Так класно займатися тим, що так добре виходить і таке звичне.

Так декілька сотень разів повторити — і формуються стікі нейронні доріжки.

Які плюси трудоголізму?

Задоволення

І працелюби, і працеголіки отримують задоволенні від роботи. Тобто, назвати їх нещасними людьми не можна, це люди, які "горять". Вони люблять свою роботу, вони віддані роботі.

Гроші та кар'єра і визнання

Тим, у кого багато енергії йде в сферу "Діло", простіше отримати гарну посаду, вони більш підготовлені до того, щоб відкрити свою справу. Якість "працьовитість", зазвичай, допомагає заробляти гарні гроші.

Добре, якщо, коли гостро потрібні гроші, компанія надає можливість овертаймити і оплачує цей понаднормовий час.

До працьовитих краще ставлення, вони отримують більше визнання від колег та керівництва. А суспільство поважає підприємців, які завжди є або працелюбами, або працеголіками.

Це соціально прийнято

Порівняйте "Подався в монастир шукати себе і забув про близьких" з "Приділяє так багато уваги своєму зовнішньому вигляду, що забув про близьких" та з "Багато працює на роботі і забув про близьких"

Зрозуміла ідентичність

На питання "Ти хто?", завжди є зрозуміла відповідь. Я — програміст, product manager, Scrum master, HR manager тощо.

Лімінальні (проміжні) періоди між професіями проживати складно, знаю це по собі, тому що змінював їх не раз. Пам'ятаю ці відчуття, коли запитують "ти хто?", а професії, яку б можна було назвати, немає.

Відчуття контролю

Після роботи я приходив з офісу додому і знову сідав за ноутбук. І знаєте, що я відчував? Кайф від того, що я в безпеці і нарешті в моєму житті все під повним контролем. Я знаю, що мені робити. Знаю, навіщо я це роблю і до чого йду. У той же час я відчував ненависть до всіх, хто хоче пробратися в мій «ідеальний маленький світ». ((с) Родион Азнауров, тімлід з Innovecs, взято з dou.ua)

Постійна діяльність швидше створює ілюзію контролю. Здається, що все йде за планом, виникає впевненість у завтрашньому дні.

***

Ахілесова п'ята працеголіка

Головна проблема — це те, що всі яйця складені в один кошик. 4 сфери життя існують для того, щоб на всі опиратися, так само як 4 ніжки стільця. Можна і на 3-х, але на 2-х вже не всидіти довго.

Варто лише втратити роботу або зіткнутися з кризою в ній, як все рушиться. Ну не може робота постійно приносити задоволення, прийде час, коли набридне. У когось це настає в 25, у когось в 45. Але обов'язково настає.

Знаю не одну історію, коли якась критична подія (криза в стосунках, сенсах, чи фізичному здоров'ї) залишала від ілюзії лише розкидане каміння.

Знаю не одну історію про людей, для яких перестала працювати їхня професійна ідентичність, бо всі цілі були досягнуті. В такий час доводиться шукати іншу ідентичність, щоб спертися.

Ще одна проблема — це втрачені можливості. До речі, такі можливості, про які людина навіть і не здогадується, бо ніколи ними не користувалася.

Бронні Вейрде, австралійська медсестра, доглядала за людьми, які доживали свої останні роки. Вона помітила, що серед них зустрічаються однакові жалі, і описала їх в книзі. і "Top Five Regrets of the Dying" Одним з них був: «Я волів би працювати не так багато»,

Багато чоловіків, за якими я доглядала, глибоко каялися в тому, що більшу частину свого життя провели на роботі. Я чула це від кожного вмираючого чоловіка. Вони говорили про втрачену молодість та дружбу з товаришами.

***

Наскільки ви працелюб?

Напевно, ви чули про work-life баланс і, можливо, задумувалися, який він у вас. Пропоную попрактикувати. Розподіліть енергію, яку ви витрачаєте, між 4-ма сферами життя: тілом, ділом, контактами та сенсами.

• До сфери тіла відносяться: сон, харчування, фізичне здоров'я, секс, спорт, гігієна, зовнішній вигляд, відчуття
• До діла: навчання, досягнення, кар'єра, бізнес, соціальний статус, економічне здоров'я
• До контактів: спілкування з близькими, друзями, родичами, соціалізація, стосунки в сім'ї, емоційне здоров'я
• До сфери сенсів: плани, вірування, мрії, цінності, плани, фантазії, екзистенційне здоров'я

Це суб'єктивна оцінка і її точність визначається двома критеріями: 1) чесністю з собою; 2) здатністю дивитися на своє життя зі сторони (дистанціюватися) Якщо по 25% — то у вас взірцевий життєвий баланс.У працелюба та працеголіка більшість життєвої енергії витрачається на сферу роботи.

***

Підбиваючи підсумки

Є 3 елементи працеголізму, це: 1) велика кількість роботи, 2) любов до неї, 3) складність абстрагуватися від думок про справи (надокучливі думки).

Працеголізм поширений в західній культурі через певні історичні події і передається через виховання ще в дитячому віці.

Головна проблема працеголізму — це надокучливі думки про роботу, що виникають під час інших активностей. Головні емоції, які не дозволяють відпочити — це провина та тривога (тривога — це незрозумілий страх).

Саме через ці емоції людині складно відпустити справи і повністю розслабитися. Чимало досліджень саме з неможливістю розслабитися пов’язують розвиток хронічних захворювань.

До речі, я розмовляв з десятком людей, які дуже захоплені своєю роботою, проєктами та бізнесами зі сфери IT, і у приватних розмовах всі сказали, що мають проблеми з ШКТ (шлунково-кишковий тракт). Хронічні гастрити, панкреатити та виразки шлунку. І це не через нездорове харчування, це через стрес. Я колись обійшов багато гастроентерологів, і вони всі як один кажуть: дистрес значно послаблює ШКТ. У деяких людей це не ШКТ, а інші органи.

Майже всі працеголіки потрапляють в кризу ідентичності. Це коли робота набридає, а в інших сферах життя не густо. У когось це у 25, у когось в 30, чи пізніше. А у когось якраз у кризу середнього віку — виходить подвійна криза.

***

Що робити?

Якщо широкими мазками, то крок 1 — ставати працелюбом, тобто зменшувати тривожність від роботи, відчуття провини

І крок 2 — ставати життєлюбом. Це коли робота - лише одна з частин життя.

Якщо більш конкретно, то спочатку потрібно визнати проблему. Сказати собі чесно: "Мої стосунки з роботою призводять до стресу, мені складно отримувати задоволення в інших сферах, і в цьому є значні ризики". Працеголізм — симптом, і його не варто піддавати стигмі, і, звісно, може бути супротив до того, щоб ним займатися. Потрібна сміливість для того, щоб поглянути у неприємні думки та відчуття (тривогу та провину).

Психіку потрібно обслуговувати так, як і автомобіль. Щоб він надійно їздив, потрібно проводити регулярне ТО і ремонт.

В інтернеті безліч порад, як впоратися з працеголізмом - від поради "менше паритися" і до довгих мануалів. Я пропоную ось що.

1. Спробуйте активність, на яку давно не вистачало часу. Спів, танці, зустріч з людиною, яку давно хочеться побачити. Прямо зараз пригадайте, що вам так давно хотілося зробити. Можливо, кудись сходити, скуштувати якусь страву тощо.
2. Відслідковуйте надокучливі думки, відчуття провини, тривоги та сорому, які виникають коли відпочиваєте і не займаєтеся роботою. Просто відзначайте їх у себе. Ця порада може звучати дуже просто, але вона є однією з ключових, бо перед тим, як щось змінювати, потрібно це помітити і описати.
3. Оскільки в мозку невпинно працює програма "Я відпочину\займуся чимось іншим, коли ХХХ", а ХХХ-справи (завершу проект, придбаю квартиру) ніколи не закінчуються, то найефективнішим буде обхитрити програму. Сказати собі "Я займуся YYY (відпочину, зроблю щось приємне для себе) лише 1 день\раз\хвилин". Відпустку на 1 день, піти всього лише на 1 урок з танців чи живопису.

Це проблема серйозна, і якщо вона накопичувалася в психіці довгі роки, то подолати її простими порадами навряд чи вийде. Якщо і вийде — це займе купу часу. Тому рекомендую звернутися до спеціаліста, це буде швидше і простіше. Це гарна інвестиція часу у своє психічне здоров'я.

***

Мене звати Коля Кожухаренко, я конселор, допомагаю працелюбним швидше розплутувати складні стосунки з роботою та людьми, і тим самим берегти своє здоров'я та час.

Якщо вам сподобався текст і захотілося сказати "дякую", то поділіться ним із другом чи колегою. З'явилися питання? Мене можна знайти facebook